24.02.2022 Чотири роки темряви — і світло, яке ми не відпускаємо
У день четвертої річниці повномасштабного вторгнення ми зібралися разом онлайн.
Чотири роки тривог і втрат.
Чотири роки розлуки з домом.
Чотири роки життя, яке довелося складати заново.
І в цих чотирьох роках у кожного — своя історія болю.
Ми підключалися з різних міст і домівок, із різними історіями цих років — болю, втрат, боротьби й надії. Але в одному ми були однакові: у бажанні бачити одне одного, чути, відчувати поруч.
Екрани стали місцем зустрічі світла.
Світла людей, які бережуть свою громаду, пам’ять про рідний дім і зв’язок між собою.
Бо коли чуєш знайомий голос, коли бачиш рідні обличчя — всередині знову загоряється щось дуже важливе. Те, що тримає. Те, що не дозволяє зникнути ні пам’яті, ні відчуттю дому, ні нам самим.
Можливість зустрічатися, триматися разом — це світло, яке для нас щодня виборюють українські військові.
Ми вдячні кожному і кожній, хто захищає Україну.
Пам’ятаємо тих, хто віддав за неї життя.
Нашу землю можуть тимчасово відібрати.
Наші дороги можуть бути закриті.
Але це світло — зв’язок між людьми — неможливо забрати.
Ми бережемо його одне для одного.
Поки воно є — ми вистоїмо.
