Пройшла Всеукраїнська публічна дискусія «Прифронтові та переміщені музеї: життя в “особливих умовах”»
Пройшла Всеукраїнська публічна дискусія
«Прифронтові та переміщені музеї: життя в “особливих умовах”» — простір розмови про памʼять, ідентичність і відповідальність. До участі були запрошені представники музейної спільноти, органів влади, експерти, а також наші внутрішньо переміщені особи — люди, для яких тема збереження Луганщини є не абстрактною, а глибоко особистою.
Коли ми говоримо про понад 10 років окупації Луганщини, ми маємо чесно сказати: вже виросло покоління дітей, які ніколи не бачили український Луганськ.
І тут постає питання — для чого музеї Луганської області, якщо територія окупована?
Для мене відповідь дуже проста і дуже особиста.
Я виросла в родині, де українська ідентичність була не про меншовартість, а про гідність. Я багато часу проводила в нашому Новоайдарському краєзнавчому музеї. А пізніше — у шкільному музеї, де ми разом зберігали артефакти.
Це було місце, де дитина бачила докази того, хто вона є.
Бо ідентичність не народжується з гасел.
Вона народжується з дотику до речей, до історій, до памʼяті.
Сьогодні музеї Луганської області — це не про стіни і не про експозиції.
Це про людей, які були змушені виїхати.
Про дітей, яким потрібно не просто розповідати, що Луганщина — українська, а показувати це.
Для Луганської обласної адміністрації музеї — це інструмент збереження українського наративу регіону. Це простір, де ми фіксуємо правду, зберігаємо артефакти, памʼять і гідність.
Бо якщо ми цього не зробимо зараз — після деокупації нам доведеться відновлювати не лише міста, а й зруйновану памʼять.
Музеї — це наша тиха, але дуже сильна форма спротиву.
І водночас — інвестиція в майбутню, деокуповану Луганщину.
Начальник Шульгинської СВА Наталя Петренко.
