Міжнародний день захисту дітей — дата, яка мала б бути про радість, безпеку й можливості. Але сьогодні Україна живе в реальності війни.
Ми знаємо, якою є ціна дитинства в умовах російської агресії. Ми бачимо, як ворог вбиває, калічить, викрадає українських дітей. Як у тимчасово окупованих громадах нав’язують чуже, стирають особистість, ламають зв’язок із рідною землею, мовою, історією.
Та попри весь цей жах, у нас є те, що не може знищити жоден окупант — віра в майбутнє наших дітей.
Бо кожна українська дитина — це голос свободи, що проривається крізь темряву. Це маленьке серце, яке робить нашу країну сильнішою, ніж будь-яка зброя.
І навіть у найважчі часи дорослі в цій країні роблять усе, що можуть, аби це право не згасло.
ЗСУ, медики, вчителі, волонтери, служби захисту дітей — кожен тримає свою частинку великого щита, щоб подарувати дітям хоч трішки спокою, тепла й опори.
Війна забирає багато. Але вона не здатна відібрати нашу рішучість зробити все можливе, аби українські діти мали дитинство.
Наші діти заслуговують на радість та безпеку. І все це обов’язково повернеться в їхнє життя.
Ми також схиляємо голови перед пам’яттю всіх дітей, чиє життя обірвала російська агресія.
Наш обов’язок — пам’ятати, говорити, свідчити…
