Сьогодні твій день, Луганську…
І кожен із нас, де б зараз не був, зупиняється з думкою про місто, де колись починалися всі наші шляхи.
Ти пахнеш абрикосами….Тими, що падали стиглими у дворах і липли до дитячих долонь. Тими, що цвіли навесні біло-рожевим дивом, яке накривало цілий квартал, наче обіцянкою нового життя.
Ти центр нашого тяжіння ! До тебе вели стежки з усіх куточків області. Тут знаходили відповіді, тут починали нові історії.
Ти місто голосів і облич!
Трамваї, які гули вечорами. Площа, що знала наші зустрічі й прощання. Фонтан, біля якого звучав сміх, що тепер відлунює в пам’яті. Будинок техніки, який піднімався колонами в небо, мов пам’ятник твоїй силі!
Луганську, рідний,…хоч зараз ти і в полоні, проте ТИ в кожному з нас!
Ти — наш дім, який не стерти жодними війнами.
Ти — любов, яка сильніша за відстань.
З Днем міста!
