Це фото особливе…воно як дотик нашого дому.
В цьому кадрі наші люди.
Ті, хто прожив розлуку, зміну адрес, тишу чужих вулиць замість знайомих стежок. Ті, кого розкидало по різних містах, але в серці лишилась Шульгинська громада…
Не всіх видно на знімку, хтось не встиг приїхати, хтось прийшов трохи пізніше, але кожен із нас — частина великої, розсіяної, але незламної громади. Ми всі пам’ятаємо, хто ми є.
Ми принесли із собою спогади про двори, річки, пісні, квіти, що пахнуть Шульгинкою…Ми обіймалися, дивилися в очі, розмовляли, згадували, бо нарешті були поруч. Хай на день, хай не вдома, але разом.
І ми ще зустрінемось. Не на екрані, не у спогадах, а вдома. На нашій землі, під нашим небом. Прийдемо з усім тим, що пронесли крізь ці роки — з любов’ю до свого.
Дякуємо кожному, хто зміг приїхати цього дня та бути поруч, торкнутися спільної памʼяті, нагадати: ми є. І тим, хто не зміг, ми вас дуже чекали й чекатимемо ще. Бо ми тримаємо звʼязок, щоб триматися одне одного.
І віримо: попереду буде зустріч, у якій будуть всі.
