У третю неділю травня Україна вшановує жертв політичних репресій.
Ми згадуємо десятки тисяч розстріляних без суду, сотні тисяч кинутих у тюрми й табори, висланих у заслання, зламаних у психіатричних лікарнях. Їхня єдина “провина” — свобода думки, вірність ідеалам, приналежність до українства. І досі неможливо точно підрахувати масштаб трагедії.
“Великий терор” 1937–1938 років — масштабна хвиля знищення, ініційована радянським керівництвом. З її наслідками Україна живе й досі: розстріляні покоління інтелігенції, зруйновані родини, викривлена історична пам’ять, страх, який десятиліттями передавався далі.
У ті страшні роки репресіям піддалися всі: від учених і митців до селян і робітників. Розстріли, катування, табори, депортації, психологічне й фізичне знищення стали нормою.
Всі вірили, що падіння імперії зла принесе полегшення. Але після 2014-го, а особливо після 2022 року, Росія знову принесла на нашу землю методи, які успадкувала від радянського режиму: переслідування, катівні, тортури, масові викрадення.
Ми не маємо права забути.
Не маємо права мовчати.
Не маємо права зупинитись у боротьбі.
Бо там, де знищують свободу, завжди чинитимуть спротив ті, хто пам’ятає.
Начальниця Шульгинської СВА Наталя Петренко
