30 серпня — Міжнародний день зниклих безвісти.
За словами «зник безвісти» не просто запис у документах. За ними людина. Чийсь син чи донька, чоловік чи дружина, батько, мати, брат, сестра. І родина, яка щодня живе між надією, тривогою та очікуванням звістки.
Для України ця дата сьогодні має особливий біль. Є родини, для яких очікування стало частиною кожного дня. Які прокидаються і засинають з однією думкою: аби живий. Аби знайшовся. Аби повернувся додому.
Ми пам’ятаємо про наших земляків, доля яких досі невідома. Пам’ятаємо про тих, хто перебуває в полоні. І разом із їхніми рідними продовжуємо вірити та чекати.
Найважче в невідомості — не мати відповіді. Нехай вистачає сил триматися навіть тоді, коли очікування здається нестерпним.
Ніхто не має залишитися лише ім’ям у списку зниклих.
Кожного мають знайти.
Кожного мають повернути.
Кожного чекають вдома.
