Луганщино, рідна наша земле…
Луганщино, рідна наша земле…
Сьогодні тобі — 88.
І, знаєш, так боляче й так тепло водночас говорити з тобою через відстань.
Бо для когось ти — область на карті.
А для нас — дім.
Ти — голос дитинства.
Ти — запах степу після дощу.
Ти — світанки над полями, дороги між селами, терикони на горизонті, абрикоси біля хати й люди, які завжди вміли триматися одне за одного.
Ми так часто згадуємо тебе в дрібницях.
У знайомих назвах сіл.
У фотографіях, які переглядаємо ночами.
У фразі «а пам’ятаєш?..», після якої завжди стає тихіше.
Шульгинська громада сьогодні пише тобі цей лист, ніби рідній людині, за якою дуже сумують…
Ми сумуємо за домом.
За нашими вулицями.
За простими днями, коли ніхто навіть не думав, що колись доведеться так сильно любити рідну землю через біль, через втрату, через розлуку.
Але навіть далеко від тебе ми залишилися твоїми людьми. Ми носимо Луганщину в серці у кожній розмові, у кожній вишиванці, у кожному синьо-жовтому прапорі, який піднімаємо з особливою гордістю.
Бо Луганщина — це не руїни й не окупація.
Луганщина — це ми. Живі. Незламні. Вперті. Українські.
І ми дуже хочемо, щоб ти знала: тебе чекають. У тебе вірять. За тебе моляться.
Ми віримо в день, коли знову зможемо повернутися додому без страху.
Коли на вулицях наших міст і сіл знову звучатиме українська мова.
Коли діти знатимуть Луганщину не з фото й спогадів, а з власного щасливого життя.
З днем народження, наша Луганщино.
88 років сили, характеру й любові, яку неможливо забрати.
І де б ми не були — ти завжди з нами.
Твоя, Шульгинська СТГ!
